Житомирщина — чудовий край, який зберіг до нашіх днів багато традицій, а щось відновив.

Але ми звемося «Секретне місто» не випадково, а тому, що також маємо свої традиції та знання і хочимо з вами поділитися.

Щож не звичного у звичайному святі на честь збору врожаю?

А справа в тому, що кожне свято було обрядове, та чого там було, є і досі.

Не віріте? А ну, спробуйте.

Кажуть, якщо ти власноруч збереш хочаб маленьку жменю того колосся, то почнуть у твоєму житті відбуватися чудеса!

Після таких екскурсій обрядових, хтось здійснює давню мрію і купує квартиру, а хтось виходить заміж, кожному своє, але мрії дивним чином починають збуватися.

Треба просто бути уважними та слухати все, що ми вам кажемо.

Ну а якщо ви просто хочете розважитись, то це тут також е, бо свято таки ж!

Будуть тут і пісні, будуть і частування млинцями, та звичайно без наливок не обійдеться, гостинність хати, що нас приймае ви зможете самі побачити.

Та кожен обов»язково зробить свій амулет, з власноруч зібраного серпом жита!

Обрядове дійство наше буде проходити у незвичайному місці, колись давно, років так зі сто вирішили побратися молоді люди, але не було їм де жити, а кохання то було і дуже велике.

Журба напала на пару, та село, батьки сказали, не дамо вам пропасти і всі разом з любовю збудували хату, принесли кожний, хто, що зміг, а щось подарувала сама природа та ліс, та річка.

Так і прожили тут дружньо у радощах та іноді печалях не одне покоління нащадків, виростали, їхали навчатися у велики міста, знаходили своє кохання та вже ніколи не поверталися в рідне гніздечко.

І от настав час, коли виїхав останній власник садиби. Хата довго трималася, як могла протистояла лихим вітрам та зливам, та людям і звірю, але одній колись такій затішній, з грубою, яка виростила не одне покоління маленьких мешканців Городського було не встояти одній в цій боротьбі і вона почала руйнуватися.

Спочатку вітром та водою їй начебто обгризли один бік, потім пташки та комахи, та вітер рознесли стріху, про вікна вже і казати годі.

Що ж тепер, все пропало? О, ні.

Останній власник не забув своеї хати, він повернувся до неї та подарував її культурному центру житомирщини і почалася тут справа і знову як сто років тому назад, усі гуртом повернули їй життя, та подмалювали вікна, подвір»я, грубу, лави і навели порядок у дворі, навіть тваринки свійськи тут завелися.

І стали тут правити митці, переїхали навіть жити.

Але жити спокійно вони не можуть, ви ж розумієте? У гарному сенсі.

Тому проводять тут фестивалі та квести, з обрядами дуже автентичними.

А після того як нагуляємося, наїмося то ще на зворотньому шляху відвідаємо гранітний кар»єр з лазурною водою , не випадково місцевість біля гранітного, коростишевського карьеру називають -Українська Карелія.